Починаючи з 2016 року, вітчизняна система охорони здоров’я перебуває в стані затяжної трансформації. За офіційною риторикою — це реформа, що мала зробити медицину доступнішою, ефективнішою та орієнтованою на пацієнта. Але фактична реалізація програми THRIVE, закріплена наказом МОЗ №2119 від 19 грудня 2024 року, демонструє зовсім інше: демонтаж соціального зобов’язання держави та підготовку до повномасштабної приватизації медичних закладів. І це не поодиноке явище — схожі процеси тривають і в освіті, культурі, транспорті, всюди, де держава відходить від ролі гаранта, трансформуючись у посередника між громадянином і приватним сектором.
Етапи демонтажу: як почалося і куди веде
Реформа не розпочалась із THRIVE — вона є лише останньою фазою послідовного руйнування державної системи охорони здоров’я, починаючи з 2016 року. Ключовим етапом був прихід в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, яка впровадила модель «гроші йдуть за пацієнтом» на первинному рівні. Це дозволило лікарям-ФОПам працювати напряму з НСЗУ, оминаючи систему бюджетного підпорядкування.
Початкова мета — дати пацієнту право вибору лікаря — на практиці вилізла рядом проблем: кадровий дефіцит на селі, скорочення терапевтів, закриття амбулаторій. Держава вивела себе з обов’язку підтримувати медичну інфраструктуру первинки в бідних громадах, поклавши відповідальність на ОТГ без достатнього фінансування.
Далі прийшла черга вторинки. З 2020 року почалася «реформа другого рівня», коли лікарні зобов’язали перетворитися на КНП і укладати договори з НСЗУ. Ставки визначались пакетами послуг, які НСЗУ визначала самостійно. У результаті багато лікарень, які не відповідали критеріям — недоотримали коштів. Це вдарило по психіатричних, туберкульозних, інфекційних стаціонарах. Бюджетна дотація зникла, а НСЗУ не компенсувала витрати в повному обсязі.
У 2021–2023 роках розпочалась хвиля оптимізації — закриття або злиття закладів. На тлі COVID-19 держава не створила стабілізаційного фонду підтримки лікарень, натомість активізувались розмови про державно-приватне партнерство та роль інвестора в управлінні клініками.
Паралельно посилювалась роль цифрових платформ — eHealth, Helsi, медичні інформаційні системи. Вони створили ілюзію прозорості, але насправді стали засобом контролю над фінансуванням і способом «відсіювання» послуг, які держава не бажає фінансувати надалі. Цифрова трансформація, яка мала бути засобом обліку, стала інструментом виключення.
І, нарешті, THRIVE та Закон 6013 — завершальна рамка для переходу до ринку. Закріплення юридичних механізмів корпоратизації, автономізації, можливості передачі активів у приватні руки або їхнього спільного управління. Це не спонтанні дії — це послідовна логіка, в якій кожен етап підштовхує наступний: від роздержавлення — до дерегуляції, від автономізації — до комерціалізації, від НСЗУ — до ринку.
THRIVE (Transforming Health Reforms and Investment in Value and Efficiency) подається як операційний посібник для підвищення ефективності системи охорони здоров'я. У ньому чітко прописано механізми автономізації ЗОЗ, переведення їх на ринкові рейки, впровадження конкуренції між державними й приватними структурами, та створення "господарських" моделей управління, що за суттю відповідають корпоративним моделям.
Передбачено:
повну фінансову автономію ЗОЗ;
повний перехід до системи контрактування з НСЗУ;
розвиток партнерства з приватними операторами медичних послуг;
передумови для продажу або передачі в управління частини майна ЗОЗ;
закладення засад для комерційного управління активами через механізми державно-приватного партнерства.
Особливої уваги заслуговує і Закон №6013 — "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення управління та підвищення ефективності діяльності закладів охорони здоров’я", який створює законодавчу рамку для перетворення лікарень на квазідержавні підприємства з правом входження до капіталу приватного інвестора. Закон дозволяє закладам охорони здоров’я укладати корпоративні договори, створювати наглядові ради з представниками інвесторів, а також відкриває доступ до «інших джерел фінансування», включаючи приватні кошти. Формально йдеться про покращення управлінської ефективності, але на практиці це — механізм комерціалізації ЗОЗ, легалізація приватного впливу на державні медичні установи та інструмент поступового виведення держави з ролі власника.
Що це означає для населення?
Для громадянина це означає не «покращення сервісу», а повернення в епоху платної медицини, де головним критерієм доступу є не право, а гроші. Уже сьогодні пацієнт змушений платити за «безкоштовні» послуги — через благодійні внески, прямі купівлі витратних матеріалів, приватну діагностику. Але з впровадженням моделі THRIVE та дії Закону 6013 ця практика стане офіційною нормою.
Сільські громади поступово втрачають доступ до базової медичної допомоги. Під гаслом «оптимізації» закриваються амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, дільничні лікарні. У багатьох громадах залишають лише медсестру або терапевта на неповну ставку, без лабораторії чи можливості надати невідкладну допомогу. Доїхати до лікаря в райцентрі стає складно, особливо для літніх людей та вразливих категорій.
Сімейні лікарі переходять на ФОПи, втрачаючи соціальні гарантії. Частину фахівців переводять на модель індивідуальної підприємницької практики, що не передбачає оплачуваних відпусток, лікарняних чи стабільного доходу. Особливо це вдаряє по молодих спеціалістах у сільській місцевості, які змушені шукати інші способи заробітку або змінювати професію.
Державні поліклініки скорочують штат і здають площі в оренду. У багатьох містах поліклініки віддають частину приміщень приватним лабораторіям, стоматологіям або комерційним кабінетам. У деяких випадках приватні орендарі користуються тією ж інфраструктурою, що й комунальні установи, але надають платні послуги, створюючи нерівність у доступі.
Медичні працівники переводяться на строкові контракти. Це означає залежність від управлінських рішень, відсутність довгострокової стабільності, обмеження в захисті прав. У випадку реорганізації або скорочення лікар не має інструментів для оскарження або відновлення.
Вразливі категорії населення все частіше залишаються без підтримки. Пенсіонери, багатодітні родини, люди з інвалідністю не завжди можуть отримати навіть базову допомогу — або через брак фінансування, або через те, що послуга не входить до «гарантованого пакету». Наприклад, значна частина реабілітаційних заходів, ортопедичних чи слухових виробів, лікування хронічних захворювань — тепер лише за власний кошт.
Фінансова доступність медичної допомоги суттєво знижується. Окремі напрямки — стоматологія, офтальмологія, планова хірургія, онкологія — все частіше фінансуються за залишковим принципом. Люди зіштовхуються з необхідністю платити за аналізи, консультації вузьких спеціалістів, процедури. Декому доводиться брати кредити, продавати майно чи звертатись до благодійників.
Це не просто поодинокі випадки, а системна тенденція. Держава поступово відходить від моделі повного медичного забезпечення, перекладаючи відповідальність на громади, самих пацієнтів та приватний сектор. Наслідком стає збільшення нерівності в доступі до медицини та поглиблення регіонального дисбалансу.
Висновок
Ми живемо не просто в часи реформи, а у фазі остаточного демонтажу соціальної державності. Програма THRIVE — це технократична оболонка для ідеології дерегуляції, що підганяє українську медицину під вимоги інвестора, а не пацієнта. Закон 6013 — це юридичний міст між державним майном і приватною вигодою. Партнерства, оренди, КНП, грантові проєкти — усе це не «інновації», а інструменти виходу держави з медичної сфери.
Громадянське суспільство має припинити романтизувати слово «реформа». Нам нав’язали хибну дихотомію: або радянський застій, або приватна клініка. Але існує третій шлях — модернізація з гарантіями. Соціально орієнтована медицина не обов’язково означає СРСР. Це може бути ефективна, цифрова, автономна система, але з гарантією справедливого доступу, рівних умов для громадян і без капітуляції перед ринком.
Приватизація медицини — це не розвиток, а поразка державності. І якщо ми не зупинимо цю логіку зараз — через кілька років за лікування платитимемо не лише грошима, а й життями.
