Українська держава знову демонструє унікальну військово-промислову доктрину: поки Росія намагається знищити наші заводи ракетами, Міністерство оборони здатне добивати їх відсутністю замовлень.
Дев’ять місяців без нового контракту на «Богдани» для Краматорського заводу важкого верстатобудування — у країні, яка щодня витрачає артилерійський ресурс і просить у партнерів більше гармат. Це настільки абсурдно, що вже перестає бути смішним. Фронту потрібна артилерія. Український завод може її виробляти. Люди навчені. Технологія освоєна. Війна триває. Ворог нікуди не подівся. Але між потребою армії та виробничим цехом раптом виростає найміцніша оборонна споруда України — державний чиновник із непідписаним папером.
Тепер підприємство ризикує скорочувати виробництво й відправляти працівників у неоплачувані відпустки. Тобто висококваліфікованого працівника українського ВПК держава спочатку роками вчить виготовляти зброю під час найбільшої війни в Європі, а потім фактично каже: іди додому, замовлення немає.
А через пів року ті самі кабінети проведуть конференцію про «нарощування спроможностей українського ОПК», покажуть презентацію з ракетами на синьому фоні й урочисто повідомлять, що Україна мусить зменшувати залежність від імпорту.
Це вже не просто бюрократія. Це державне самороззброєння, замасковане під управлінський процес.
Найкраще тут працює стара українська схема: спочатку не дати виробнику довгострокового замовлення, потім дочекатися, поки він втратить людей і темп, а потім заявити, що українська промисловість «не здатна швидко масштабуватися», тому треба терміново купувати щось за кордоном.
Ідеальна система. Ворог витрачає мільйони доларів на ракети, щоб зупинити наш ВПК. Нашому чиновнику іноді достатньо просто дев’ять місяців нічого не зробити.
