Саме так Зеленський здобуває досвід державного управління загалом і кадрової політики зокрема. Останній зі вже багатьох прикладів - генпрокурор-утікач.
Але до пана президента ще й доходить не з першого разу. Хоча деякі його цьогорічні кадрові призначення (Драпатий, Хмара, Корецький) явно кращі за ті, що були раніше.
*
Втім, тут є й серіозніша, набагато глибша проблема. Правоохоронці, не керовані "вручну" з ОПУ чи звідкись інше (Арахамія тощо), або керуватимуться лише законом, або почнуть власну "гру". У другому разі для системи нічого принципово не зміниться - лише з'явиться ще один "незалежний" хижак у вже наявній зграї.
Натомість у першому разі невибіркове застосування закону до всієї владної верхівки може її не лише оздоровити, а й принагідно паралізувати - скрізь, де корупція є єдиним "мастилом", без якого процеси не рухаються.
Наприклад, в парламенті, напевно, можна багато кого притягнути до відповідальності за "конверти"; але де гарантія, що після цього критична маса парламентарів не розбіжиться остаточно, аби рятувати власну шкіру і байдуже, що буде з країною?
В мене, на жаль, немає відповіді на це питання. Тому ризики тут є зі всіх сторін, хоча вектор бажаного подальшого просування цілком очевидний.
А оскільки сам Зеленський - це плоть від плоті старої "понятійно"-корупційної системи, важко навіть сказати, наскільки його нехіть рухатися у цьому напрямі є небажанням, а наскільки неспроможністю й страхом остаточно втратити "контроль" над процесами у власній країні
