Один чоловік усе життя тяжко працював. Відмовляв собі в задоволеннях, заощаджував і відкладав кожну копійку — зі страху перед майбутнім. Бо ж коли маєш фінансову подушку, стає спокійніше, правда ж? А потім — можна буде жити в достатку й мирі.
Потім.
Цей чоловік купував зливки золота й ховав їх у своїй схованці. Час від часу він діставав їх, дивився й тішився. Йому ставало спокійніше. Колись він житиме заможно!
Колись — пізніше.
Та одного дня злодії обікрали його схованку. Чоловік гірко плакав над порожнім місцем, де раніше лежало його золото.
Повз проходив буддійський монах і запитав, чому той у розпачі.
Чоловік розповів: у нього вкрали зливки золота! Усе, над чим він працював, усе, що давало йому радість і надію…
Ось, поглянь — схованка порожня, усе забрали!
Монах кивнув і порадив: «Не впадай у відчай. Візьми звичайну цеглину, загорни її в золотий папір і переконай себе, що це золото.
Яка різниця? Ти ж і так ним не користувався. Просто дивився.
То дивись далі — нічого не змінилося».
Жорстка порада.
Але правдива.
Те, чим ми не користуємося, що відкладаємо на потім, що бережемо для невизначеного майбутнього — не служить нам. І золото перетворюється на камінь, а зрештою й ми самі опиняємося в землі. Коли настає те дивне «потім».
Жити треба зараз.
Не відкладати життя на потім.
Гроші, які ми не витратили, молодість, якої не прожили — усе це може зникнути без вороття.
