Коли росіяни захопили більшу частину Покровська, я запитувала у командирів про основні причини падіння міста. Звісно, рано чи пізно ми би втратили Покровськ через нерівні сили, але могли би ж ще тримати оборону в багатоповерхівках, а не відходити у посадки, якби вчасно закрили дірки в обороні і ліквідували ворожу піхоту у самому місті.
Один з командирів назвав дві причини — забагато уваги на Добропільський виступ, коли у Покровську вже назрівала катастрофа, і нерозуміння командуванням нової тактики росіян.
Я бачу, як на тактичних рівнях підрозділи адаптуються й вже протидіють інфільтрації противника. Але питання, чи є це розуміння на рівнях вище.
Коли у місті 1000 росіян, а ми маємо позиції на півдні, це не означає, що ми контролюємо населений пункт, сказав згадуваний командир. Натомість, наказ зверху — тримати позиції на півдні Покровська, а значить, на думку командування, тримати місто.
За відсутності стабільної лінії розмежування тримати позицію заради того, щоб звітувати про утримання населеного пункту, ще більше втрачає будь-який сенс. Однак від цього не зʼявляються накази про вчасний відхід, а зʼявляються історії, коли піхотинці гинуть не лише на позиціях, а й у стрілецьких боях у тилу, коли вже виходять.
Новий етап війни потребує нових підходів. І не лише безпосередньо на фронті, а й у світогляді командувачів.
