"Державна цифровізація" - Костянтин Корзун

"Державна цифровізація" - Костянтин Корзун

Поки політичні маркетологи -надцятий раз теребунькають тему “піс-діла” (peace deal – “мирна угода”, англ.), повернемося ненадовго до наших цифрових баранів.

Зокрема, як інші країни планують “державну цифровізацію”. Для того, щоб порівняти з тим, як це відбувається в Україні.

Нещодавно президент Казахстану виступив перед тамтешнім Курултаєм (дорадчий орган при президентові) і позначив три основні принципи проведення цифровізації у країні ( у моєму вільному перекладі з орківської):

1. Оцифровувати процеси потрібно лише за умови безумовного перегляду “аналогових” процесів. І лише на вже “переглянуту” модель - накласти цифрові інструменти (спойлер: в Україні все строго навпаки).

2. Створення інфраструктури – побудувати центри обробки даних з відповідною та електрогенерацією.

3. Право на захист персональних даних підняти до рівня конституційного права.

А ще у Казахстані прийнято Цифровий кодекс. У якому, зокрема, передбачено “цифрові права людини”. Громадянам гарантується право на видалення, анонімізацію та обмеження обробки персональних даних. А також “прозорість та підзвітність цифрових та ШІ-рішень, які впливають на права та законні інтереси громадян” (поняття, повністю відсутні в Україні).

Я далекий від того, щоб вважати сучасний Казахстан демократичною країною. Але названі принципи, передмови та зобов’язання звучать цілком розумно.

Ще з 2019 року я сотні разів говорив, писав та виступав: цифровізація - це добре, це прогрес та полегшення життя людей.

Але! Цифровізувати можна лише те, що вже добре працює. Де немає корупційних, безпекових чи інших ризиків. До чого вже немає питань. Де рутинну людську роботу необхідно просто автоматизувати. Саме про це йдеться у вище озвученому першому принципі, озвученому депутатом Парламенту Казахстану Смишляєвою. Мабуть, казахстанські вожді замість кричати “роль кібербезпеки перебільшена” – найняли толкових європейських професіоналів.

Бо, скажімо, “захист персональних даних як конституційне право – це також сильний хід”. Наприклад, в Україні часів 95 кварталу потужні жижиталізатори цим правом просто знехтували. Відмахнулися як від набридливої мухи.

Вольовим рішенням “партії та уряду” розробили додаток “Дія” і буквально силою примушують громадян його встановлювати. Якщо ви, скажімо, хочете видалити свої персональні дані з “Дії” – ви просто не можете цього зробити (детальніше я розказував тут: https://cutt.ly/meM3Flbs )

Формальний захист персональних даних делегували Уповноваженому з прав людини, який виконує обслуговуючу функцію “чєво ізволітє”. Фактично не працює закон України “Про захист персональних даних” та інституції, які мали б цим займатися. На цьому провалі окремо наголошено у Звіті Єврокомісії (осінь 2025): “Україна не досягла жодного прогресу у приведенні своєї законодавчої бази із захисту персональних даних до законодавства ЄС” https://cutt.ly/Pr6VS6W8 (сторінка 42). І невиконання цих вимог буде серйозною перешкодою для вступу до Євросоюзу. Тому що в ЄС вважають це питання серйозним.

Як система захисту персональних даних працює у країнах-членах ЄС – як розказував багато коли, востаннє ось тут: https://cutt.ly/Etw7zWDk

“Цифровий кодекс” – це також непогане рішення. Інше питання чи буде він виконуватися і якими механізмами будуть забезпечені права громадян. Але сам факт його прийняття ДО реалізації загально-національної цифровізації – це підхід притомних дорослих людей. А не те, шо у нас. Чомусь у недемократичному Казахстані роблять мудріше, ніж у демократичній Україні.

Зелені СММ-ники йшли на вибори-2019 під гаслом “Зламаємо систему”. І їм це вдалося. Зламали переважно те, що тяк-сяк працювало. Або хоча б не заважало.

Тому не заздрю я наступному українському урядові “дорослих людей”, який неодмінно прийде після “зелені”. Йому доведеться повністю, тотально переглядати концепцію і цифровізації, і державних цифрових послуг, і захисту цифрових прав громадян – якщо українське суспільство дійсно захоче швидко стати членом Євросоюзу. Доведеться “різати по живому” та буквально на льоту міняти “фундамент” державної цифровізації імені “Божественного” Міші.

Якими силами та ресурсами це будуть робити – навіть не уявляю. І не хочу. Тому ще це завдання рівня “Mission Impossible”. Хоча так чи інакше, рано чи пізно комусь це доведеться робити. Переробляти все те, що наворотили Федоров&Co.

Бо за поточної влади агресивних невігласів - абсолютно неможливо захисти базові цифрові права громадян України. І тому ніяких Євросоюзів поки що.