Новина про можливу спробу перевороту в Пекіні — це не екзотика і не «інсайд для вузьких спеціалістів».
Це — сигнал про зміну стану всієї китайської системи влади.
Щоб зрозуміти, чому це важливо, треба подивитися не на деталі, а на логіку процесу.
Що було раніше
Останні 10 років Китай жив у режимі жорсткої централізації влади навколо Сі Цзіньпіна.
Сі:
зламав традицію колективного керівництва,
прибрав обмеження на терміни,
поставив лояльних людей у партії, армії та спецслужбах,
вибудував систему, де особиста вірність важливіша за інституції.
Довгий час це виглядало як сила.
Насправді це означало: вся система почала триматися на одній людині.
Що відбувається зараз
З’являються повідомлення про арешти або усунення генералів найвищого рівня — Чжан Юся та Лю Чженьлі.
За цими даними, вони нібито намагалися організувати змову під гаслом «порятунку партії і країни».
Ключове тут навіть не сама змова.
Ключове — хто саме став мішенню.
Чжан Юся — це не опозиція.
Це людина з найближчого кола Сі:
багаторічні особисті зв’язки,
сімейна історія,
частина самого ядра системи.
Якщо система починає бити по такому рівню —
це означає, що довіра вгорі зламалася.
Додаткові сигнали ще серйозніші:
Генштаб фактично відсторонений,
накази йдуть через Центральну військову раду,
використання зашифрованих телеграм,
обмеження пересування військ,
вилучення телефонів у військових.
Це не схоже на «реформу».
Це схоже на режим внутрішньої загрози.
Що це означає для системи Сі
Це означає, що Сі більше не впевнений у власній вертикалі.
У нормальній сильній системі:
армія — інструмент,
еліти — опора,
центр — стабільний.
У цій ситуації:
армія — потенційна загроза,
еліти — джерело змов,
центр — живе в режимі підозри.
Це класичний перехід від контролю до параної.
Чому це б’є по боєздатності Китаю
Армія, яка боїться чисток, думає не про війну.
Вона думає:
як не зробити помилку,
як не потрапити під підозру,
як вижити в системі.
Це:
вбиває ініціативу,
паралізує ухвалення рішень,
підриває реальну готовність до великого конфлікту.
Тобто Китай у такому стані:
не стає слабким,
але стає внутрішньо напруженим і менш передбачуваним.
Як це вбудовується в загальну картину світу
Це ідеально лягає в те, що ми бачимо одночасно:
Путін ховається, копіює кабінети, керує з «не-столиці» → страх і режим виживання.
Трамп дистанціюється від прямої участі → управління ризиками.
Сі чистить навіть найближчих → страх еліт.
Усі три центри сили одночасно переходять у фазу, де: головний страх — не зовнішній ворог, а внутрішній контроль над системою.
До чого це веде
Це не означає, що Китай «завтра впаде».
Але це означає:
зростання фракційної боротьби,
персоналізацію влади до небезпечного рівня,
залежність стабільності від фізичної та політичної присутності однієї людини.
Це найнебезпечніший тип стабільності.
Коли зовні все виглядає монолітно,
але всередині система тримається на страху, підозрі і персональній лояльності.
ОТЖЕ
Новина про змову в Пекіні — це не про генералів.
Це про те, що Китай входить у фазу, де верхівка починає боятися сама себе.
А світ зараз має справу з трьома великими гравцями,
які дедалі більше зайняті не геополітикою,
а утриманням власних систем від внутрішнього розпаду.
Це не робить світ спокійнішим.
Це робить його більш нервовим, менш прогнозованим і більш крихким.
