Річ Посполита підходила до другої половини XVIII століття смертельно хворою. Шляхетська анархія, право «ліберум вето» (коли один шляхтич міг зірвати засідання всього Сейму) та релігійні утиски православних українців перетворили колись могутню державу на легку здобич для сусідів. Ключовий вибух стався у 1768 році, коли на Правобережній Україні спалахнуло Коліївщина — потужне гайдамацьке повстання під проводом Максима Залізняка та сотника надвірної козацької міліції Івана Ґонти. Гайдамаки, які вважали себе продовжувачами козацьких традицій, влаштували полякам справжній кривавий терор.
катерина II використала це повстання з цинічним артистизмом. Офіційно заявивши, що Росія мусить «захистити православних братів» від польських утисків, вона ввела війська. Спочатку російські генерали обманом схопили лідерів Коліївщини, а потім використали хаос у Польщі як залізобетонний привід для першого поділу Речі Посполитої 5 серпня 1772 року. Тоді Пруссія, Австрія та росія відрізали від Польщі перші великі шматки територій; Австрія, зокрема, забрала Галичину.
Трагедія козацтва полягала в тому, що імперія використовувала їхні руки як інструмент для руйнації Польщі. Запорозькі козаки під проводом останнього кошового отамана Петра Калнишевського в цей самий час героїчно билися в російсько-турецькій війні 1768–1774 років. Вони брали турецькі фортеці, очищували лимани й забезпечували москві стратегічну перевагу на Півдні. катерина II тверезо прорахувала: поки Запорозька Січ допомагає знищувати Отаманську порту, а польська держава слабшає під тиском першого поділу, козаки є корисним воєнним ресурсом. Але щойно турецька загроза зникла, а Польща перестала бути небезпечною, Січ стала непотрібною. Уже 4-5 червня 1775 року, всього через три роки після першого поділу Польщі, регулярні царські війська генерала Текелія, повертаючись із турецького фронту, оточили й повністю зруйнували Запорозьку Січ. Калнишевського відправили на Соловки, а козацьку автономію ліквідували.
Проте історія польського краху та козацької участі на цьому не завершилася. Частина запорожців, яка не схотіла йти під царя, втекла в турецькі володіння й заснувала Задунайську Січ. Іншу ж частину імперія знову зібрала під назвою Чорноморського козацького війська (на чолі з Сидором Білим та Антоном Головатим), бо попереду була нова війна з турками. І саме цим козакам довелося стати свідками й учасниками фінальної агонії Речі Посполитої. Коли у 1791 році поляки спробували врятувати свою країну й ухвалили прогресивну Конституцію 3 травня, росія знову рушила війною.
У 1792 році чорноморські козаки, які щойно проливали кров під Ізмаїлом, були залучені царським командуванням до бойових дій проти польських військ Юзефа Понятовського та Тадеуша Костюшка на території Волині. Результатом цієї кампанії став другий поділ Польщі 23 січня 1793 року, за яким російська імперія анексувала Поділля, Волинь та Київщину. Коли ж у 1794 році спалахнуло відчайдушне польське визвольне повстання під керівництвом Тадеуша Костюшка, козацькі підрозділи знову опинилися в гущі подій, виконуючи накази Олександра Суворова, який залізним катком пройшовся по Польщі та влаштував страшну різню в передмісті Варшави — Празі. Останню крапку було поставлено 24 жовтня 1795 року — третій поділ назавжди стер Річ Посполиту з політичної мапи світу, а залишки українських земель відійшли до складу двох імперій.
Цей масштабний геополітичний трилер XVIII століття залишив нам один із найважливіших уроків, який ми кров'ю зазубрюємо сьогодні. москва ніколи не приходить «захищати» — вона приходить поглинати. У XVIII столітті царський режим майстерно грав на внутрішніх конфліктах між українцями та поляками: гайдамаків підбурювали проти шляхти, козаків використовували проти польських конфедератів, а в результаті імперський чобіт розчавив і королівську Варшаву, і козацьке Запоріжжя.
Історії українських козаків
