Ми бачимо війну лише як зброю, військових, воєнні дії, своїх й чужих, захисників та агресора. Насправді, війна це глибше поняття, яке охоплює усі прошарки населення та рівні життя. Війна змінює людину, особистість, країну, суспільство. Це стосується країни на яку напали, й країни, яка є агресором. Тобто зміни під час війни відбуваються, як у жертви, так й у агресора. Саме тому так важливо бачити усі кути війни, усі її тріщинки, щоб не проґавити ці зміни, вчасно на них зреагувати.
Нам важливо не тільки підтримувати фронт, а й вийти з війни здоровим, наскільки це можливо, суспільством. Й якщо ми думаємо, що війна ведеться лише снарядами, ракетами та шахедами, ми помиляємося. Війна, це інформація, історія, освіта, культура й навіть релігія. Так, усе це частини фронту, який ми маємо захищати від агресора.
От тільки вдумайтесь, скільки ресурсів росія вклала у розвиток та бетонування в Україні Московського патріархату, своєї культури, язика, а скільки було вкладено ресурсів в перекручування, переписування історії. Ото ж, бо!
На війни агресор зчиняє агресію на усі складові життя, задіює усі ресурси впливу, в тому числі і психологічні.
Обстріли мирних міст України, це не тільки бомби, руйнування, пожежі, смерть, це постійна втома людей, недосипання, перенапруження, а ще це інформаційно-психологічні атаки через соцмережі, телебачення, постійне пригнічення, страх, невідомість, очікування. Цей психологічний тиск триває 12 років, й ось ми маємо хвору ослаблену націю, якою легко маніпулювати простими речами «мир за будь яких вимог, аби не стріляли».
На фоні нервового перенапруження зростає кількість психологічних та серцево-судинних захворювань. Звуки сирени, звук шахедів, ракет, літаків, вибухи. А ще кожен з нас має особисту травму. А ще ми не знаємо коли це скінчиться. Безконечне очікування це неймовірне навантаження на нервову систему.
Інформаційно-психологічний тиск, вірніше терор, росія використовує як один з видів озброєнь з перших днів війни. Про це варто знати, говорити, працювати на випередження та профілактику. Що таке інформаційно-психологічний терор я побачила на Луганщині в 2014 році. Тоді в шахтарських містах росіяни через місцеву владу та колаборантів запускали у соціум панічні атаки про бомбування Донбасу фосфорними бомбами, захоплення шахт «бандерівцями». Я писала про це, коли тільки починала вести щоденник окупації.
Люди сходили з розуму від цих панічних атак. Оце зранку на базарі хтось пустить плітку, що вночі буде обстріл фосфорними бомбами до обіду все місто перетрясло. Люди біжать скупляти продукти, потім, починалося найстрашніше, чи найвеселіше, не знаю, бо люди відкривали холодильники, бо так сказала якась жінка, яка врятувалася від фосфору чи сказав священник у церкві, ставили відра з водою та марганцовкою, вішали мокрі простирадла на вікна та двері, щоб фосфор не просочився. Це повторювалося кожні 2-3 дня й люди просто втрачали самоконтроль, почалися інфаркти, інсульти.
Далі почалися чергування вулиць, бо десь по ним у місто «їхали» «правий сектор» чи «бандерівці», «рептілоїди», «католики». Люди майже не спали, зміна на шахті, чергування вулиць, охорона шахт чи пам’ятника леніну… Далі шукали тих, хто малює «мітки» на будинках та асфальті, щоб туди падали фосфорні бомби. Потім шукали «наводчиків СБУ», «помічників ЗСУ», але це вже були вбивства, катування. Людей вбивали та катували по доносах, підозрах, страх заполонив вулиці шахтарських міст, бо одні боялися «наводчиків СБУ», фосфорних бомб та «правого сектора», а інші боялися, що вкажуть саме на них.
Психоз паралізував людей, вони були готові на будь що аби цей страх закінчився. От скажіть, чи не знайомо вам усе це, особливо з пошуком «міток», «хрестиків», «наводчиків» у 2022 року, чи не накривав соцмережі той самий психоз? Бо я бачила один й той же почерк й переживала дежавю.
Саме тому я хочу поговорити про психологічний стан соціуму, бо росія вправний гравець на цьому полі.
Нагадаю, що КДБ та його продовжувач ФСБ мали розгорнуті наукові бази, де вивчали психологію, моделювали поведінку соціуму, вивчали коригування поведінки людей через соцмережі, телебачення, розробляли кодування 25–го кадру, звукових якорів, а нейролінгвістичне програмування стало цілим напрямком для контролю людей. Нагадаю, що зомбування та психологічний тиск на людей в часи срср та на росії тестували постійно. Це й розвиток релігійних сект, яскравий приклад, це «Біле братство», хоча, як на мене, найяскравіші приклади, це Чумак та Кашпировський та їх «вплив» на людей. Бо ж воду біля телевізора заряджали навіть академіки, викладачі ВУЗів, вчителі.
Ви навіть не здогадуєтесь скільки факторів впливає на вас під час перегляду соцмереж, я вже не кажу про телебачення, особливо реаліті-шоу, кіно.
В нас зросло покоління, яке не розділяє світ шоу та кіноіндустрії від реального життя, вважає, що актор та зіграний ним герой є тотожні. Я багато чула на Луганщині, що люди хочуть назад в срср, бо їм подобається якийсь фільм, а там люди живуть гарно. Це непримітна психологічна зброя, яка вже працює. Знову приклад, роман та фільм «Молода гвардія» навічно переписали справжню історію українського підпілля Луганщини, тобто літературна вигадка перемогла історичний факт.
Тому щоб зрозуміти той психологічний терор, який нам влаштувала росія, та до чого він зможе привести, варто провести екскурс в історію. Нашу страшну радянську історію, яка досі тримає нас у заручниках.
Радянська людина жила у вічному страху, напруженні, саме тому дуже любила свята, бо це був єдиний день, коли можна було виїхати десь на шашлички, щоб хоч трошки побути поза очима парторгів, комсоргів, начальників та сусідів.
Наша страшна спадщина з часів срср – навчена безпорадність, стан людини (або тварини), за якого вона не робить нічого для покращення свого становища, навіть якщо має для цього реальну можливість. Саме так жили люди в часи срср. Вони просто боялися, просто сприймали закони гри, просто намагалися вижити в тих умовах, які для них були створені, бо не бачили ні виходу, ні кінця цьому світлому ніколи.
Цей психологічний феномен виникає після кількох невдалих спроб вплинути на негативні обставини. Психіка робить висновок: «мої дії ні на що не впливають, від мене нічого не залежить», і людина чи тварина повністю капітулює та пристосовується до обставин.
Саме так працює електропастух для тварин. Це така огорожа з дротів, якщо тварина торкається огорожі, отримує невеличкий удар струмом. Через кілька разів тварина розуміє небезпеку та припиняє спроби вийти за рамки дозволеного. Часто після тижня роботи електропастух відключають, бо тварини (корови, вівці, кози, коні) вже не підходять до дротів та не роблять спроб вийти за їх межі.
Цей стан у 1967 році відкрив американський психолог Мартін Селігман під час експериментів із собаками, яких у закритій клітці били легким струмом (страшніше за людину є тільки людина, яка використовує тварин для експериментів). Коли клітку відкрили, собаки навіть не намагалися втекти — вони просто лягали на підлогу і скиглили, бо звикли, що біль неминучий.
Що ж, люди завжди доводили тваринам, що вони вінець божого творіння, хоча самі теж сиділи в умовній клітці й скиглили від очікування болю. Стан навченої безпорадності рівняє людину й тварину в її безправ’ї. Носії синдрому навченої безпорадності не ходять на вибори, бо ж від них нічого не залежить, звісно не приймають участі у мітинги, бо від них нічого не залежить, чекають, щоб хтось, щось вирішив, а ще вони завжди мовчки терплять будь які погіршення життя. Саме тому ні на росії, ні в ОРДЛО не буде ніяких бунтів у разі погіршення економічного чи соціального стану.
«Бог терпел и нам велел», «не бийся, а бійся» – навчену безпорадність активно пропагандує церква, як дієвий інструмент психологічного впливу, бо безпорадність найкращий стан для контролю над людиною чи суспільством. Людей, які живуть з синдромом навченої безпорадності найбільше серед тих, хто виховувався у срср та серед релігійних фанатиків. Дуже шкода, але за останній час я все частіше бачу й молодих людей з такою позицією до життя, бо їм цю позицію передали їх батьки чи бабусі з дідусями у розмовах на кухні. Це називається імпринтинг.
Розмови за родинним столом, спогади про найсмачнішу ковбасу та морозиво у часи срср, як гарно розстрілювали ворогів народу, як забирали у багатіїв та роздавали бідним, формує у молоді образ яскравого світу, де усі щасливі, де у людини є влада вбивати чи домінувати, але одночасно з бажанням домінувати зростає внутрішній страх, що хтось буде домінувати над тобою. Під час розмов старше покоління носіїв синдрому навченої безпорадності передало цей синдром молодшому покоління у якості набутого життєвого досвіду.
Імпринтинг у людини — це швидке, неусвідомлене запам’ятовування життєво важливої інформації, образів чи моделей поведінки, що відбувається у ранньому дитинстві та залишається незмінним на все життя. Це своєрідний «відбиток» у психіці чи на рівні ДНК, який формує особистість. У науці розрізняють два основні типи імпринтингу: психологічний (поведінковий) та біологічний (геномний). Я ось дивлюся на молодих людей та людей середнього віку чиї бабусі та дідусі приїхали в Україну з росії після Голодомору чи після Другої світової, як-то кажуть, гени пальцем не зітреш, навіть народжені в Україні люди демонструють поведінку та навички притаманні радянській, російській людині- крадуть, брешуть, доносять, мріють вбивати, мріють жити за рахунок здобутків інших.
Чому багато людей не сприйняли Майдан? Можна було б написати «на Донбасі», але я 11 років живу на Черкащині де слово «майдан» викликає у людей огиду та гнів. Бо Черкащина сильно постраждала під час Голодомору та заселена зайдами, вихідцями з росії, які набули громадянства України в 1991 році на місцем проживання. На 10 мешканців села лише 3 будуть мати українське коріння по народженню матері, батька чи бабусі з дідусем. Якість нації формувалась її знищенням, тобто терором.
Майдан, це акт непокори, а будь який акт непокори владі, партії, лідеру, начальнику, міліції, старшому, багатому, партійному в часи срср мав наслідки. Люди це знали. Страх покарання, це супутник синдрому навченої безпорадності.
Люди, які жили в срср бачили, що будь-які протести жорстоко придушуються, лідерів саджають у в’язниці, а результати виборів усе одно сфальсифікують. Формується стійке переконання: «плетью обуха не перешибешь» або «усе вже вирішено за нас». Я досі пам’ятаю з дитинства «не важливо, як голосують, важливо, хто рахує» – це казав мій дідусь.
Школяр не буде вчитися, якщо його кілька разів зневажив чи знецінив вчитель. О, в радянські часи вчителі любили призначати дурнів та упереджено ставитися до дітей, наприклад, через бідність чи не престижну (не блатну) роботу батьків. Людина не буде прагнути змінити своє життя, якщо кілька разів пробувала, але невдало. Жертва домашнього насилля нікуди не піде, бо усюди так живуть, бо б’є означає любить.
Синдром навченої безпорадності буде там де є агресор, жертва та час. Час, коли агресор психологічно знищує, ламає жертву, карає за будь яку ініціативу чи непокору, час, коли жертва втрачає віру у власні сили та починає адаптуватися до насильства, як до єдиної існуючої реальності. Людина чи суспільство набувають модель поведінки «нічого не бучу, нічого не чую, нічого не хочу, бо нічого не вийде, усі так живуть», приймають цю модель й передають цю модель поведінки поколінням.
От зараз ми формуємо модель поведінки виживання під час війни, й ми передамо її поколінням. Хтось акумулює для поколінь страх та варіації уникнути мобілізації. Хтось навчену безпорадність- від нас нічого не залежить, політики домовились. Хтось вміння приготувати їжу без світла, накласти джгут на рану, надати медичну допомогу, використовувати лікарські рослини, ставити намет, копати бліндаж.
В часи срср люди жили й приймали реальність, бо розуміли що не можуть нічого змінити, бо пропаганда казала, що це єдине щасливе місце на землі, усе інші ще гірші, набагато гірші- Америка загниває, Захід загниває, капіталізм знищує, при комунізмі усі щасливі.
Той, хто бунтував потрапляв або за грати, або у психіатричну лікарню. Якщо це були масові акції непокори, як, наприклад у Новочеркаську у 1962 році, то їх просто розстрілювали.
Люди, як дресовані тварини, набували стану навченої безпорадності, а потім передавали його дітям. Варто розуміти, що радянська система не просто придушувала опір фізично — вона десятиліттями цілеспрямовано вирощувала колективну навчену безпорадність, яка згодом стала спадковою. Спадково передавався страх, покора, безпорадність. Це страшний злочин проти людини. Радянська влада знищувала покоління. Ставка радянської влади була саме на міжпоколінне виховання, спадкову навчену безпорадність. Й це їй частково вдалося зробити. Це дуже успішний проект з формування моделі суспільства.
Радянська людина чітко розуміла головне правило комунізму: «Якщо ти спробуєш протестувати, тебе знищать, про це ніхто навіть не дізнається, а життя навколо не зміниться ні на йоту». Розстріли, доноси, знищення інтелігенції, заборона свободи слова, каральна психіатрія, засудження інакодумців з боку суспільства… в часи срср було багато варіантів силового випалювання будь якої «майданної» ініціативи.
Побачивши, як людей знищують сотнями тисяч, тремтячи, щоб чорний воронок не зупинився біля твого будинку, люди, як тварини розуміють дію електропастуха, теж зрозуміли, що змінити систему неможливо, тобто перейшли у стан набутої безпорадності. А далі – адаптація. Мімікрія. Виживає той, хто непомітний. Люди-хамелеони.
Ви знаєте, що таке радянський двоєдушний конформізм? Це коли на публіці повний одобрямс й аплодисменти владі, сяючи обличчі, посмішки, шалена радість й підтримка, махання прапорами, кричання гасел, а на кухні критика влади, скарги на життя, «вражеские радиостанции». Ось це ще гарний приклад, це ще десь всередині йшла прихована непокора, незгода.
Але критична більшість людей, адаптуючись та мімікруючи під створені умови життя відпрацьовувала та відбудовувала для себе єдиний можливий захист- побутовий конформізм. Беззастережне підпорядкування людини думці або поведінці більшості у повсякденному житті. Людина добровільно відмовляється від власних переконань на користь стандартів натовпу, щоб уникнути конфліктів і не виділятися. Однаковий одяг, однакові уподобання, однакові зачіски, однакові слова, мрії. Замість боротьби за системні зміни люди вчилися діставати дефіцит, мати блат, красти на виробництві («все вокруг колхозное, все вокруг мое»), використовувати усі важелі впливу (знайомі, посади), психіка давали сигнали вчитися виживати індивідуально, колективно, соціально. Радянська людина дуже швидко вивчила свою безпорадність й адаптувалася до в’язниці, роблячи її комфортною наскільки це було можливо.
До речі, побутовий конформізм зараз активно відроджують зіркові блогери, знищуючи тих, хто висвітлює їх приховані дії, заробітки на донатах та активну пропаганду за гроші влади, спрямовуючи своїх прихильників вчиняти інформаційно-психологічний тиск на опонентів. Люди, які залежать від думки ЛОМа, активно мімікрують під ЛОМа й відбудовують у собі модель його поведінки, манери спілкуватися, писати, моралі, цінностей, стилю одягу та життя.
Сучасних прикладів відбудови навченої безпорадності та психологічного керування суспільством дуже багато, й формула цих прикладів не змінна з часів срср, тому ми знову повертаємося в історію.
Найстрашніше це те, що батьки передавали ці страшні травми дітям, як єдину безпечну стратегію виживання. Мільйони батьків виховали мільйони безпорадних дітей. Страшна трагедія нації, а ми наслідки цієї траге
Це передавалося через побутові фрази-установки, які сформували свідомість кількох поколінь: «Тобі що, більше за всіх треба?», «Не висувайся / Ініціатива карається». Діти, які виростали в таких родинах, переймали цю безпорадність автоматично. Вони бачили, що дорослі почуваються безсилими перед державою, міліціонером, чиновником чи навіть продавщицею в магазині дефіцитних товарів. Синдром вахтера, це теж звідтіля. Страшна спадщина часів срср.
На території росії та в ОРДЛО ми бачимо пряме продовження цієї радянської спадщини, але й мирних частинах України ми бачимо як посилюється культ навченої безпорадності. Коли сучасна людина каже: «Я поза політикою», «Ми люди маленькі» або «Там нагорі краще знають», «Вже усе вирішено до нас» — це говорить не їхній свідомий вибір, це говорить навчена безпорадність.
Кремлю чи будь якому диктатору не треба вигадувати, як стреножити населення, йому достатньо активувати радянський код, трошки підкріпивши його сили сучасним репресивним терором. Тому навіть, якщо на росії чи в ОРДЛО зникне бензин, їжа, вода, світло, газ, інтернет, ліки, а міста перетворяться на руїни, ніяких бунтів щодо зміни режиму там не буде. Буде надія «ось-ось все налагодиться». ОРДЛО вже 12 років живе з наративом «москва не сразу строилась».
Ось погроми там будуть. Й на сам перед за національною ознакою, бо вже на росії культ «я русский», тобто такий собі православний фашизм. А «майдану», як важеля зміни влади, не буде.
Кремль та пропаганда зробили усе, щоб слово «майдан» асоціювалося не зі зміною влади, актом непокори, актом взяття нацією ситуації під свій контроль, актом свідомого вибору та свідомого взяття відповідальності за свій вибір, а з каструлями, чимось недолугим та смішним, страшним, що роблять дурники й руйнують своє життя.
Ця пропаганда торкнула й мізки багатьох українців, бо ось на Черкащини я часто чую «війна почалась через майданівців, жиди ж гарно при януковичу, а майдан розпочав війну з росією».
Ляльководи слідкують за тим, щоб отара з навченою безпорадністю лише зростала.
Біль того, плануючи окупацію усієї України путінисти покладалися саме на досвід пробудження, включення та формування навченої безпорадності, як фундаментальну основу пост радянської людини. Тому планували «Київ за три дня», бо розрахунок був на те, що суспільство проковтне окупацію, не буде спротиву, люди підтримають росію, суспільство у критичній більшості покориться росії, мімікрує, як це люди робили в срср та зробили в ОРДЛО.
У розрахунках була помилка. Бо Україна змогла розірвати коло навченої безпорадності завдяки збереженню історичної традиції горизонтальної самоорганізації. Щось прокинулось в українцях, відізвалося в геномному коді й це яскраво проявилося під час трьох Майданів та з початком війни (волонтери, добровольці, військово-фізичний опір, інформаційний опір, підтримка людьми проукраїнських біженців, організацію громадської логістики).
Нам треба зберегти це, горизонтальну самоорганізацію, опір, бо є великий ризик повернення в стан навченої безпорадності, бо війна створює для цього передумови через колосальне психологічне, інформаційне, побутове виснаження. Ми маємо чинити цьому запеклий опір. Про це ми ще поговоримо, бо вийшло багато букв, а це теж втома для виснаженого організму. Цінуємо один одного, тримаємо один одного, бо ми є фундамент країни та нації. Все буде Україна можливо лише у ситуації, коли психологічно доросла меншість візьме під контроль більшість, яка застигла у психологічному дитсадковому віці.
