Ці смертоносні птахи кружляють містом і областю, поки ми на землі живемо так, як деінде- просто під звуки щоденних вибухів. Вночі з ліжка підіймає балістика. Спати всю ніч поспіль складно - це ж Харків. Опівночі, або о 3-й, або о 5-й ранку ці паскуди відбирають сон. На постійній основі. Або ось балістика два дні поспіль розривала мені тишу на природі під час маленького відпочинку, просто посеред дня.
Я уявляю примітивних створінь з того боку, які роблять це за гроші, за інерцією або "так надо". Тимчасово, поки не вибухнув їх черговий НПЗ, радіють. Пишуть наверх, що ракета чи шахед відправлені, а яку перевагу вони їм принесли - не важливо. Ось наш головний термінал Нової Пошти, якщо не помиляюсь, чотири рази був атакований. Він як той термінатор, знову працює і працюватиме. І так з усім.
Харків вкривається сонячними панелями, до речі. Зроблені нові дороги. Я в передмісті відвідую нову лікарню, новий супермаркет, поряд нова школа (шкода, що підземна, але потім буде на всяк випадок). Нові спортивні майданчики заповнені галасливими дітьми. Попри те, що в цю хвилину з вікна спостерігаю величезний стовп диму, він закриває вечірнє небо, перетворюючи його в чорне - кудись-таки влучили.
Відрапортують. Отримають медальки. Зловлять свою маленьку дозу дофаміну, поки за їх спинами палає вся росія
