Нічого не нагадує? Мені — справу Назара Мухачова. Але історія із затриманням журналіста hromadske Євгенія Шульгата може виявитися ще показовішою.
27 липня поліція зупинила таксі, в якому Шульгат був пасажиром, надягла на нього кайданки, застосувала силу та доставила до ТЦК. Спочатку поліція заявила, що журналіст нібито не показав документи й не пройшов ВЛК. Редакція hromadske натомість стверджує: за документами, які вона має, порушень військового обліку в Шульгата не було. Документи водія правоохоронців не цікавили, а згодом у поліції навіть визнали, що не знають, де саме перебуває затриманий журналіст. Пізніше ТЦК повідомив, що Шульгата вже направили на ВЛК.
Це вже не схоже на звичайну перевірку документів. Коли поліція зупиняє конкретне таксі, не цікавиться водієм, але відразу знаходить «порушення» саме у пасажира, виникає очевидне питання: хто, коли і на якій підставі визначив місцезнаходження журналіста та передав команду на його затримання?
Шульгат не просто випадковий чоловік, якого силоміць доставили до ТЦК, він журналіст-розслідувач, щодо якого вже був задокументований попередній епізод можливого використання ТЦК як інструменту помсти. У квітні 2024 року після розслідування Шульгата про дороге майно родини керівника департаменту кібербезпеки СБУ Іллі Вітюка до журналіста в торговому центрі адресно прийшли представники ТЦК. На відео журналісти ідентифікували працівника СБУ, який, за їхньою версією, координував військових. Медіарух вимагав кримінального провадження, Офіс генерального прокурора його відкрив, керівника Солом’янського ТЦК перевели на нижчу посаду, а Вітюка згодом звільнили.
Тепер це вже другий епізод. Знову той самий журналіст. Знову силовики. Знову ТЦК. Знову сумнівна військово-облікова підстава. Але цього разу вже не спроба вручити повістку, а зупинка таксі, кайданки, фізична сила, зникнення зі зв’язку та негайне направлення на ВЛК.
30 жовтня 2024 року Шульгат разом із Ярославою Вольвач опублікував розслідування «Армія дронів і відкатів?» про закупівлі безпілотників Autel через Держспецзв’язку. Журналісти встановили, що компанія, яка до цього торгувала меблями, лампами та килимами, продала державі майже 3900 дронів, а розрахована ними сума можливого завищення сягнула 593 млн грн. У матеріалі прямо ставилося питання про політичну відповідальність Михайла Федорова, який був одним із головних публічних авторів проєкту «Армія дронів».
Через рік НАБУ і САП повідомили про підозри у справі щодо закупівлі Держспецзв’язку 400 дронів Mavic та 1300 Autel за цінами, що, за даними слідства, на 70–90% перевищували ринкові. Встановлені НАБУ збитки у цьому епізоді становили понад 90 млн грн. Це не доводить усі розрахунки журналістів щодо 593 млн грн, але підтверджує головне: предмет розслідування Шульгата не був вигадкою — правоохоронці згодом самі заявили про масштабне завищення цін на тих самих типах закупівель.
Я думаю, усім цікаво хто визначив місцезнаходження Шульгата? Хто передав інформацію поліції? На якій підставі було зупинено саме його таксі? Який запис у якій базі побачили правоохоронці? Коли цей запис з’явився? Хто його вніс? Чому версія поліції суперечить документам редакції? Чому до журналіста одразу застосували кайданки? Чому поліція певний час не знала, де він перебуває? І чому вдруге за два роки саме цього розслідувача переслідує одна й та сама зв’язка — силовики, військовий облік і ТЦК? Ви ж розумієте, що цю інформацію мають органи слідства у межах своєї оперативно-розшукової діяльності?..
Паралель із Назаром Мухачовим уже неможливо ігнорувати. Там — цілеспрямована зупинка автомобіля, незрозумілий запис про «розшук», кайданки, ТЦК, прискорена ВЛК, проблеми з доступом адвоката й нічні переміщення до військової частини. Тут — зупинка конкретного таксі, кайданки, суперечлива військово-облікова підстава, зникнення зі зв’язку і негайне направлення на ВЛК.
Це демонструє вже сформовану державну технологію: проти незручної публічної людини не обов’язково відкривати політичну кримінальну справу. Достатньо знайти або створити проблему у військово-обліковій системі, підключити поліцію, застосувати силу, доставити до ТЦК і за кілька годин прибрати людину з інформаційного простору. Формально — мобілізаційні процедури. Фактично — адміністративне покарання без суду.
Можливі щонайменше три версії: цілеспрямований тиск в інтересах конкретних фігурантів; самодіяльність силової вертикалі, яка звикла карати критиків; або загальна політика залякування незалежних журналістів, вигідна всій системі влади. Жодну з них не можна оголошувати доведеною без матеріалів перевірки. Але вже зараз зрозуміло, навіщо робиться це «шоу». Не обов’язково для того, щоб назавжди закрити одного Шульгата чи одного Мухачова. Воно потрібне, щоб інші журналісти побачили: держава знає, де ви перебуваєте; може зупинити потрібну машину; знайти потрібний запис у закритій базі; надягнути кайданки; передати до ТЦК — і назвати це звичайним уточненням облікових даних.
Диктатура не починається із загального наказу заборонити правду. Вона починається з вибіркового покарання тих, хто ще наважується її говорити.
Спочатку — Назар Мухачов. Тепер — Євгеній Шульгат.
У мене питання вже не лише в тому, хто саме замовив кожен окремий епізод. Питання в тому, хто створив державну систему, в якій кайданки, ТЦК і ВЛК можна використовувати як універсальний інструмент політичного залякування? Я відповідь знаю, а ви?
