Війна — це завжди екзистенційне випробування не лише для збройних сил, але й для суспільного договору в цілому. Коли держава вимагає від своїх громадян максимальної самопожертви, віддавати найцінніше — своє життя, здоров'я та останні фінансові ресурси, вона автоматично бере на себе моральне зобов'язання: бути кристально чесною, максимально ефективною та безжальною до власних інституційних вад. Проте те, що я спостерігаю сьогодні в українській політиці мобілізації, бронювання та розподілу бюджетних коштів, змушує мене бити на сполох.
Провівши глибоке дослідження, проаналізувавши відкриті реєстри, заяви законодавців, тендери у Prozorro та нові урядові постанови, я дійшов невтішного висновку. Ми, як суспільство, дозволили сформуватися системі двох паралельних світів. В одному світі існує реальний сектор економіки — бізнес, який генерує податки, тягне на собі фінансовий тягар війни і щодня проходить через кола бюрократичного пекла, щоб зберегти своїх ключових працівників. У другому, тіньовому світі, процвітає роздутий, неефективний і абсолютно відірваний від реальності державний апарат. Цей апарат консервує сам себе за наші з вами гроші, створюючи надійну мобілізаційну «броню» для десятків тисяч чиновників, мерів та комунальників з територій, які давно і глибоко окуповані ворогом.
Давайте разом проведемо детальний аналіз того, чому замість того, щоб «кошмарити» бізнес нескінченними аудитами і скасуваннями статусів критичності, владі слід негайно припинити фінансування цієї відвертої корупційної та мафіозно-злочинної структури «урядів в екзилі», які витягують з виснаженого бюджету десятки мільярдів гривень.
Щоб зрозуміти всю глибину цинізму ситуації з чиновниками, я хочу спочатку поглянути на те, в яких умовах сьогодні змушений виживати український бізнес. Восени 2024 року влада раптом усвідомила, що кількість заброньованих працівників у приватному секторі досягла 1,5 мільйона осіб, що викликало крайнє обурення Президента України Володимира Зеленського. Замість того, щоб шукати резерви у власних кабінетах, уряд ініціював жорстку зупинку процедури економічного захисту. 20 жовтня процедуру електронного бронювання через портал «Дія» було раптово і без попереджень заблоковано, так само як і видачу наказів Мінекономіки у паперовому вигляді.
Бізнес-спільнота, зокрема Європейська Бізнес Асоціація, забила на сполох, адже ця «перерва» поставила під удар виконання міжнародних контрактів і підірвала довіру інвесторів до українських компаній. Влада виправдовувала це боротьбою з «фродом» (шахрайством), мовляв, після запуску електронного бронювання найбільші ІТ-компанії різко збільшили кількість заброньованих — наприклад, Luxoft Україна у 4 рази, а Ciklum у майже тричі.
Аудит завершився, і його наслідки стали новим шоком. Держава фактично запровадила презумпцію провини для бізнесу. Тепер, згідно з новими правилами, щоб зберегти право на бронювання, підприємство має відповідати драконівським, абсолютно безкомпромісним фінансовим критеріям. Середня заробітна плата на підприємстві та зарплата самого заброньованого має бути не менше 35 000 гривень, підприємство не повинно мати жодної копійки боргу з податків та ЄСВ.
І найголовніше: держава встановила жорсткий дедлайн. До 28 лютого 2025 року абсолютно всі приватні компанії зобов'язані пройти принизливу процедуру перевірки та заново підтвердити свій критичний статус за цими новими метриками. А зараз знову треба перепідтвердити вже до серпня 2026 року з ще більш драконівськими вимогами!!! Якщо в умовах блекаутів, падіння попиту та логістичних колапсів ти не стягнув платити всім по 40 тисяч без жодного боргу — ти втрачаєш броню. Тебе, твоїх інженерів, менеджерів, водіїв, регіональних забирають на фронт. І це було б справедливо, якби ці ж самі правила економічної ефективності поширювалися на державний сектор. Але те, що відбувається там, нагадує злочинний театр абсурду та паразитування на легальному бізнесі.
«Фантомні» адміністрації
Поки реальний сектор економіки викручують навиворіт, у глибокому тилу спокійно функціонує величезна армія людей, чия ефективність у відсічі збройній агресії Росії дорівнює нулю. Йдеться про державних службовців військових адміністрацій та керівників комунальних підприємств з територій Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей, які повністю окуповані ворогом.
Масштаби цього явища просто лякають. Нещодавно народний депутат Руслан Горбенко підняв скандал, заявивши, що лише в Луганській області (яка на 99,9% окупована) досі числиться приблизно до 5 000 заброньованих чиновників. П'ять тисяч здорових людей офіційно прив'язані до місцевих рад та комунальних підприємств Луганщини, але фізично роками сидять у тилових містах на кшталт Дніпра чи Києва.
Якщо ми подивимось на загальну картину, вона стає ще гіршою. За даними експертного дослідження 115 громад, які були повністю окуповані, їхній сукупний річний план видатків на 2025 рік становив приголомшливі 14 мільярдів гривень.
Найбільші космічні кошториси зберігають за собою Енергодарська, Мелітопольська, Бердянська та Маріупольська міські громади. Чотирнадцять мільярдів на території, де наразі функціонує російська окупаційна влада! Приналежність до цього бюрократичного апарату автоматично робить цих чиновників «критично важливими». Вони мають стовідсоткову відстрочку від мобілізації. Їм не потрібно доводити свою ефективність до 28 лютого 2025 року.
Скільки ж коштує утримання цієї ілюзії? За експертними даними, утримання лише однієї рядової штатної одиниці обходиться бюджету у 400–500 тисяч гривень на рік. Але якщо рядові клерки обходяться нам у півмільйона, то доходи керівництва цих неіснуючих юрисдикцій та те, як вони «освоюють» бюджети, має стати предметом розслідування ДБР та НАБУ.
Візьмемо для прикладу Сєвєродонецьк — місто, яке було зруйноване і окуповане влітку 2022 року. За 2023 рік перша заступниця начальника Сєвєродонецької МВА Тетяна Верховська, працюючи в релокації у місті Дніпро, задекларувала 1 мільйон 171 тисячу гривень заробітної плати (понад 97 тисяч гривень щомісяця). Ця чиновниця неіснуючої в реальності адміністрації отримує зарплату, яка перевищує дохід Прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля.
Або інший кричущий випадок: Олександр Фомічев, директор комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал». Підприємства, труби та насоси якого залишилися в окупації. Цей керівник у Дніпрі отримав за рік 878 460 гривень зарплати.6 Чим займається директор водоканалу без води? Проводить сумнівні закупівлі! І цей фінансовий сюрреалізм закріплюється офіційними документами. Та ж сама Сєвєродонецька МВА затвердила на 2025 рік видатки у розмірі понад 11 мільйонів гривень на «розроблення містобудівної документації та території громади» та ще 5 мільйонів на «програму захисту населення від надзвичайних ситуацій». Витрачати 5 мільйонів на цивільний захист у місті, де стоять російські війська — це нахабний розпил.
Перемістимось у Бахмут. Голова Бахмутської районної державної адміністрації Сергій Кальян за рік отримав понад 2 мільйони гривень доходу. Його дружина також отримала понад 100 тисяч зарплати у фінансовому управлінні тієї ж РДА, а також мають нерухомість в окупованій Авдіївці та Маріуполі.
А як щодо Херсонщини? Найбільший освоєний бюджет має Новокаховська МВА — понад 13,2 мільйона гривень. Але куди йдуть гроші, крім зарплат? З початку створення у 2022 році ця адміністрація витратила на державні закупівлі понад 38,3 мільйона гривень, з яких майже 34 мільйони отримала одна-єдина київська ФОП Остапенко Аліна Сергіївна!. Або візьмемо зовсім невелику Виноградівську сільську військову адміністрацію на Херсонщині: із загалом витрачених 400 тисяч гривень на закупівлі, 320 тисяч пішли на послуги однієї херсонської адвокатки Катерини Мироненко (послуги якої замовляла і сусідня Новомиколаївська ВА).
На Запоріжжі ситуація не краща. Начальниця Розівської селищної ВА Світлана Нестеренко заробила 765 тисяч гривень.7 При цьому цілий ряд голів військових адміністрацій окупованих громад (Гуляйпільської — Сергій Ярмак, Приморської — Світлана Македонська, Токмацької — Роман Молодецький) взагалі нахабно проігнорували закон і не оприлюднили свої декларації вчасно. Їм є що приховувати? Безперечно.
Інституціоналізація грабунку
Можна було б подумати, що центральна влада намагається скоротити ці витрати. Але документи свідчать протилежне. Замість того, щоб зупинити цю вакханалію і переспрямувати мільярди на виробництво дронів, Кабінет Міністрів України системно підживлює цю корупційну екосистему.
За потужного лобіювання Асоціації міст України (АМУ), яка лякала «ризиками можливих затримок із виплатою заробітної плати працівникам військових адміністрацій окупованих територій», Кабмін 28 січня 2026 року ухвалив постанову №80. Цією постановою у Державному бюджеті на 2026 рік передбачено колосальну суму — 30,4 мільярда гривень додаткових дотацій місцевим бюджетам! Тобто держава свідомо і безперебійно закачує десятки мільярдів гривень у зарплати «мерів без міст», гарантуючи їм сите життя та імунітет від окопів.
Вулична «бусифікація» на тлі 250-тисячної армії силовиків у тилу
Спостерігаючи за агресивною «бусифікацією» на вулицях, суспільство вимагає прозорості. Чому інженера з приватного заводу тягнуть до ТЦК, тоді як у тилу ховаються тисячі здорових чоловіків з посвідченнями держслужбовців окупованих територій? Але справа не лише в чиновниках.
Як наголосив депутат Горбенко, в Україні налічується близько 90 000 лише прикордонників!. Додайте сюди десятки тисяч співробітників Національної поліції, Нацгвардії та СБУ. Величезна когорта цього апарату сидить у глибокому тилу з бронью. Навіть у травні 2026 року міністр економіки Олексій Соболев підтвердив, що кількість заброньованих загалом по країні залишається на рівні понад 1,3 мільйона осіб. Аудит того, чим насправді займаються у тилу ці 90 тисяч силовиків та 5 тисяч луганських чиновників — це питання виживання нації.
Мій висновок: Час різати скальпелем
Те, що я побачив — це свідомо вибудована мафіозно-злочинна система інституційного самозбереження. Державна політика бронювання сьогодні є інструментом захисту касти обраних за рахунок знищення тих, хто реально працює.
Замість того, щоб влаштовувати терор бізнесу, примушуючи його вижимати останні соки для чергового підтвердження статусу, влада повинна звернути погляд на себе. Потрібно негайно зупинити фінансування фантомних адміністрацій ТОТ. Нам не потрібні мери-мільйонери міст-привидів. Нам не потрібні директори неіснуючих водоканалів.6 Нам не потрібні 14 мільярдів гривень видатків на 115 окупованих громад та 30-мільярдні дотації на їх утримання.
Повна ліквідація цього мафіозно-бюрократичного утворення та зняття з них броні дасть фронту тисячі мотивованих чоловіків, а бюджету — десятки мільярдів гривень. Тільки тоді, коли чиновник з нефункціонуючої структури піде в окоп замість кваліфікованого робітника, ми зможемо говорити про чесну мобілізацію.
P.S. Особистий біль, який змусив мене написати цей текст. Нещодавно я взяв у компанію фахівця з управління якістю та регуляторних питань (технічні регламенти). Він розумний, швидкий і критично потрібний для компанії фахівець. І що ви думаєте? Позавчора (а це була неділя) біля супермаркету шестеро невідомих осіб у цивільному одязі просто напали на нього і викрали. Сьогодні о 6-й годині ранку він написав мені смс, що його вже везуть на полігон і що ВЛК він вже якимось чином «пройшов»...
У мене залишається одне риторичне запитання в порожнечу: як мені тримати штат інженерів, менеджерів, регіональних та медпредставників? Як же ви дістали із цим руйнуванням того, що я і такі як я підприємці тягнемо на своїй шиї та за власний кошт, поки ви захищаєте мільярдні бюджети та бронь для чиновників міст-привидів!
