...АЛЕ ЧОМУ ЩЕ ДАЛЕКО НЕ ВСЕ ВИХОДИТЬ?
Треба чесно визнати, що антикорупційні органи України (НАБУ та САП) останнім часом активізували у Києві розгром масштабних злочинних угруповань, до яких входили топ-чиновники, народні депутати і представники ОП. Низка гучних розслідувань й затримань, що відбулися в серпні і вересні 2026 року, наочно демонструють руйнування усталених корупційних зв'язків.
Але в чому ж головна складність нинішньої боротьби з корупцією у нас в країні, і чому не все виходить? Відразу зазначу, незважаючи на зростання кількості розкритих справ й ліквідацію конкретних груп, українська експертна спільнота (зокрема, аналітики НАЗК та НАБУ) виділяє кілька системних проблем:
1) штрафи замість в'язниці;
2) зростання топ-корупції на фоні війни;
3) інституційне протистояння.
Про перші дві проблеми вже багато сказано і написано. Про третю проблему, зокрема, про те, що ліквідація угруповань часто супроводжується жорстким політичним опором та конфліктами всередині державного апарату, навіть у нашій експертній спільноті практично ніхто не говорить. А ось про що йдеться.
З одного боку, у реформах щодо усунення корупції у вищих ешелонах влади і створення незалежної антикорупційної вертикалі (особливо на початковому етапі) було зацікавлене практично все населення України. Після перемоги на президентських виборах Володимир Зеленський отримав мандат на проведення найрадикальніших перетворень від населення. І тим більше зараз в умовах війни – коли навіть у Києві досить часто немає світла, коли небезпечно виходити на вулицю через ракетні удари, коли просто немає завтрашнього дня – важко не відчути прагнення не просто антикорупційних реформ, а радикальних способів боротьби з топ-корупціонерами.
З іншого боку, воля народу — це багато й мало. Більшість виграє від реформ, але з деяким тимчасовим лагом. Але при цьому у вищих ешелонах влади є групи інтересів, які програють від антикорупційних реформ одразу і все. Ці групи, як ми вже дізналися, добре поінформовані, організовані, мають значні адміністративні, фінансові, а іноді й силові ресурси та можуть ефективно блокувати будь-які найнеобхідніші для більшості населення перетворення.
І що робити у такій ситуації? На цю тему можна довго говорити. Але цілком зрозуміло одне, щоб боротися з цими групами інтересів «нагорі», необхідно створювати коаліцію прихильників реформ, яка б також включала сильних «гравців», зацікавлених у зміні ситуації, готових апелювати до широких народних мас та ділитися з ними «завоюваннями реформ».
А тепер головне й заключне питання: дуже терплячі українці готові створювати коаліцію прихильників реформ чи, як і раніше, будуть чекати приходу месії або якогось чудового порятунку?!
