Перейдемо до аналізу того, що на цей день відбувається у світі:
Усі ці десятки зустрічей та телефонних розмов, які провів Зеленський минулого тижня, нічого не варті, якщо кінцевого документу ще не бачила і не прийняла Москва. Тому я поки не бачу сенсу обговорювати такі "гарні" для нас пункти нового плану, як то: вступ до ЄС у 2027 році, гарантії безпеки на кшталт ст. 5 статуту НАТО, сотні мільярдів доларів на відновлення України тощо. І важливим індикатором того, чи є прогрес у формуванні спільної позиції між Україною, Європою та США, стане факт приїзду чи не приїзду цього вікенду американських представників на Європейський континент.
Між тим, боюсь, що Київ вже погодився на виведення своїх військ з Донеччини та створення там т.зв. "демілітаризованої зони" (чи ВЕЗ - в іншій інтерпретації). А те, що мовляв, "Подоляка не так зрозуміли" - лише технологічний прийом пом'якшення основного посилу.
Вікно Овертона відкрито, і якщо така концепція дійсно буде реалізована після відводу українських військ, то вже не матиме принципового значення – відведуть росіяни свої війська від нинішньої лінії фронту чи ні. У такому випадку це буде не "буферна зона", а повністю контрольована РФ територія з російськими органами управління, російською поліцією і ФСБ, але без фізичної присутності російських військ, які там особливо й не знадобляться. І те, що я викладаю це у спокійному тоні, абсолютно не відображає того, що коїться у мене в душі.
Хто цьому може запобігти?
За великим рахунком, тільки європейці (у дієвість пасіонарної частини українців я на цьому етапі я не вірю). Якщо вони у найближчі місяці спрацюють на максимумі своїх фінансових та військово-технічних можливостей, до квітня ми точно не втратимо Краматорсько-Слав`янську агломерацію, а росіяни з комплексу причин, які я описував раніше, втратять можливість проводити наступальні дії. Цей цугцванг спонукає путіна йти заморозку бойових дій по лінії фронту, а не вимагати ганебного виходу ЗСУ з власної ж території.
Про Трампа. Я давно писав: те, що він говорить, і так як він діє - дві великі різниці, як кажуть в Одесі. До того ж, з нього такий миротворець, як з мене сінгапурський льотчик. У сфері мирних процесів інстинкти Трампа — шоу, а не кропітка робота. Для нього важливіше рукостискання і церемонія підписання, ніж стійкий, справедливий результат. Зокрема, прем'єр Таїланду вже заявив, що "не пам'ятає" угоди про мир з Камбоджею, яку підписали за посередництва Трампа.
Нам стане набагато легше, якщо Трамп взагалі вийде з переговорів. І помиляються ті, хто вважає, що одночасно з цим він дасть наказ припинити постачання Україні розвідданих та продаж зброї Європі. Йому не дадуть зробити це ні більшість однопартійців, ні потужне військове лобі в лавах тих же республіканців.
До того ж, Трамп вже програв місцеві вибори 2025, а перемога демократки у Майямі, яка вперше за останні 30 років перемогла республіканця, і зробила це з великим відривом у 20 відсотків, свідчить про різке зростання невдоволення політикою президента США навіть у середовищі його найстійкіших прихильників.
І у листопаді 2026, коли переобиратимуть всю Палату представників, третину сенаторів, та місцеву владу, вибори трампісти програють - причому, усі. А втрата Палати і Сенату означатиме втрату і більшості повноважень. Так що усе, що видає на гора Трамп, тимчасове. Як і сам трампізм.
Про репараційний кредит.. Тут краще, аніж було ще тиждень назад. ЄС вже прийняв рішення про безстрокове блокування активів Росії - таким чином, блок усунув перешкоду для використання цих коштів для допомоги Україні. Остаточно все буде вирішено на саміті ЄС 18-19 грудня. А для перестраховки Євросоюз запровадить механізм, щоб заморожування активів продовжувалося не одностайно, а кваліфікованою більшістю.
Про вибори. Форма та зміст заяв Зеленського свідчать про те, що цей процес затягуватиметься нинішньою владою настільки довго, наскільки це готові терпіти наші партнери і самі українці. Просто так Зеленський своїми клейнодами не поступиться - це моє глибоке переконання.
Про т.зв. "референдум". Утопія, яка при її здійсненні може закріпити приналежність окупованих територій до Росії. Одне діло - ті, хто ставитиме галочку у Мукачево, інше - у Харкові. Бо ті, хто знаходяться під щоденним вогнем і ті, хто живе у відносній тиші, можуть мати відмінне уявлення про допустимі умови можливого миру. І повірте: якщо гіпотетичне голосування буде дійсно таємним, більшість тих, хто зараз публічно б'є себе у груди патріотичною рукою, спокійно поставлять хрестик за передачу "спірних" територій Ерефії. Так що користі у такому "референдумі" - зеро.
Щодо Болотного царства. Оптимісти та песимісти згодні з тим, що наступні декілька місяців будуть найважчими для російської економіки з початку війни. Кремль витрачає половину свого бюджету на армію, ВПК, внутрішню безпеку та обслуговування боргу. Лави штурмовиків реально рідіють, і без загальної мобілізації навесні вже не обійтись - а це ще більш важке навантаження на економіку.
А п'ять показових нарад путіна з військовими за останні 2 місяці (це більше, аніж за весь час війни) свідчать лише про відчайдушну спробу продемонструвати Трампу "побєду на всєх фронтах", а також якнайшвидше згорнути бойові дії на своїх умовах.
Трамп трохи не в собі, але не настільки дурний, щоб в усе це вірити. Та й приклад Купянська - яскраве свідчення того, що путін блефує - незграбно і поспіхом. І рішення, які будуть прийняті керівництвом України у найближчі два тижні - без бою здати територію Донеччини або за допомоги європейців продовжувати спротив - яскраво продемонструють, вдався путінський блеф чи ні.
Продовжувати спротив у нас можливості є - тим більше, що за останні два тижні наші ракети та БПЛА вразили безпрецедентну кількість критично важливих цілей на території болот. А операція генерала Драпатого по деблокуванню міста, яке путін вже заніс в свої анали, є прикладом того, що ми можемо бити ворога там, де треба, і так, як треба.
Тому моя думка залишається незмінною - триматись треба, як мінімум, до весни. Вірити у ЗСУ. Допомагати ЗСУ. Вірити в себе. В Україну. В наших дітей. Вистоїмо.
З повагою, Олег Шарп.
