Не секрет, що різні силові структури, починаючи зі збройних сил і закінчуючи поліцією, діють згідно зі статутами та відповідно до інструкцій в тій чи іншій ситуації. Особливо це помітно в екстремальних ситуаціях і по відношенню до силових структур, хоча і у військових такого — хоч відбавляй, але тут вжито термін «помітні», тому що тут очевидний різний фінал екстремальної ситуації. У військових це виглядає як «убий або вб’ють тебе», а все інше — опціонально. Обмінний фонд, звісно, потрібен, але він не повинен бути і не буває головною метою конкретного бойового епізоду. І це тому, що противник — озброєний солдат ворожої армії, основною метою якого є вбити тебе якнайшвидше і якнайефективніше.
Тут не може бути якоїсь неоднозначності. Він одягнув форму, взяв до рук зброю і застосовує її свідомо та наполегливо, до речі — в межах власних статутів і настанов. А в підсумку знищення ворожого комбатанта є стандартною та виправданою дією, яка не потягне за собою якихось юридичних наслідків, окрім тих випадків, що чітко описані в Женевській конвенції про правила та звичаї ведення війни, які роблять мінімальні винятки із загального правила.
А от щодо поліцейських структур — інша справа. За визначенням, вони працюють на власній, не ворожій території, а тому в разі збройного зіткнення зі злочинцем і тим паче — терористом, завжди є шлейф ситуації у вигляді можливого судового процесу, де треба буде виправдовувати свої силові дії саме на підставі чинних наказів, інструкцій та настанов, які регламентують застосування сили та зброї. Простіше кажучи, військовослужбовцю навіть на думку не спаде, що хтось вимагатиме від нього пояснень, чому він поклав із десяток організмів, що діють під прапором чужої армії, а в усіх інших таке — повсякденна реальність.
Інша річ, що зараз, під прапорами «перевірки документів», яка плавно переростає в «бусифікацію», всі ці норми порушуються на кожному кроці. І ось саме це наштовхує на думку, що саме для таких випадків якраз є відповідні інструкції, у межах яких ці фахівці діють у різних місцях, але практично однаково. Дивлячись на все це, постає питання: чому такі дії сильно запізнюються у випадку вже зрозумілого теракту та/або збройного захоплення заручників?
Це питання виникає на тлі сьогоднішньої бійні, влаштованої старим відморозком у Голосіївському районі столиці. На момент, поки я пишу ці рядки, є дані про те, що він убив 5 осіб і поранив ще більше. Причому, він убивав рандомних людей на вулиці та в торговому центрі. Тобто, він взяв до рук зброю для того, щоб іти і вбивати. У цьому немає жодних сумнівів, оскільки на аматорських відео, викладених у мережу, немає жодних варіантів саме в такому модус операнді злочинця.
Зрозуміло, що хтось може сказати, мовляв, автор відео просто опинився «в моменті» і швидко все виклав у мережу, а тому це треба було побачити поліцейським силам, щоб… Якщо ви перебуваєте на вулиці в столиці, зупиніться на пару хвилин і уважно зробіть огляд на 360 градусів. Швидше за все, ви виявите кілька камер зовнішнього спостереження, спрямованих у ваш бік. А це означає, що при отриманні відповідного повідомлення про подію з адресою місця, де це відбувається, служби одразу бачать місце відразу з декількох точок. Тим паче, коли йдеться про перехрестя доріг, супермаркети чи інші місця з інтенсивним рухом людей та автотранспорту. Щобільше, ці камери працюють під керуванням спеціальних програм, які можуть самостійно та послідовно відстежувати хід конкретної події.
