Поляки не зміняться. Як не зміняться й росіяни. Допоки не станеться з ними подій такої сили, яка б кинула їх на дно, а потім з того дна вони б мусили підійматися через усвідомлення нової реальності і власні зусилля. Німеччина усвідомила фашизм тільки тому, що програла і була розділена, і тільки завдяки зовнішньому керуванню її населення змушене було дивитися на факти злочинів - на могили, на крематорії, і то, відводячи очі.
Росіяни не усвідомлять своєї вини, і що більше - іншої ролі України - ні через втрату бізнесу, ні через втрату людей. Там потрібне тільки зовнішнє керування, яке переформатує їх інформаційну бульбашку з їх версії подій на правду. Нові гасла з телевізора, нові лідери думок, нові підручники в школах.
Польща ж - нація, яка напевно ж відбулася. Це як доросла людина, яка давно живе в світі і має вкорінені звички й власне бачення. Їх бачення України ВЖЕ сформувалося. Бачити Україну іншою їм неприємно. Якби Польща воювала зараз разом з Україною і мала б свою Бучу, своє випалене прикордоння, свої смерті в багатоповерхівках від влучання балістики, своїх викрадених росією дітей - тоді було б переосмислення і ролі України в спільній безпеці, і власного місця й ролі в цій війні.
Ми можемо відкривати їм архіви безкінечно, дискутувати безкінечно, доводити нашу точку зору до втрати свідомості- на мій погляд це ніколи не призведе до змін в їх баченні історії, сьогодення й майбутнього України. Ніколи.
Залишається тільки спокійно, не зважаючи на зовнішню популістичну возню (Навроцький мав би сидіти за розпалювання ворожнечі) проходити свій, український, шлях до того місця, яке ми мали б займати з самого початку - не рабів, не кріпаків, а воїнів. Залишається (в ідеалі, але я не зупинюсь повторювати) підживлювати економіку власної країни, а не Польщі чи росії. Вкладатися у власну країну, а не в Польщу чи росію. Вірити у власну націю, а не шукати себе й можливо ніколи не знаходити в чужій.
Це вже на розсуд кожного
