Грамоти, яка підтверджувала всі права товариства запорозького на володіння зайнятим краєм
20 серпня 1576 року відбулася подія, яка вивела Запорозьке Військо з нелегального статусу «степових вольниць» у правове поле європейської політики. Польський король Стефан Баторій видав офіційну Грамоту на ім’я гетьмана Війська Руського (козацького) — князя Якова Богдана Рожинського (Ружинського). Цей документ не просто відзначив колишні бойові заслуги запорожців та заохотив їх до подальшої прикордонної служби, а й юридично закріпив за ними величезні землі вздовж Дніпра, визнавши козацтво самостійною військовою та політичною силою.
Головна цінність грамоти полягала в тому, що вона офіційно підтверджувала права Запорозького товариства на володіння земельними угіддями, дніпровськими островами, ловами та низовими степами. Це перетворило суперечливі степові загарбання на визнані короною кордони козацької автономії. Крім того, документ надавав козакам судовий імунітет, виводячи їх із-під юрисдикції місцевих шляхетських судів, воєвод та старост — відтепер судити запорожців мав право лише їхній власний гетьман або безпосередньо король. Грамотою також передбачалася регулярна видача козакам сукна для однострою, грошової платні з королівської скарбниці та забезпечення вогнепальною зброєю і боєприпасами.
Постать самого гетьмана додає цій події особливого ватерпасу. Князь Яків Богдан Рожинський походив із давнього шляхетського роду, що мав прямі династичні зв'язки з Гедиміновичами та Ягеллонами. Володіючи величезними маєтками на Волині й Поділлі, він свідомо проміняв спокійне життя в палацах на суворий побут дикого поля, здобувши серед козаків незаперечний авторитет.
Дипломатичний розрахунок Стефана Баторія був прагматичним: Річ Посполита готувалася до важкої війни з Московським царством, а південні кордони потерпали від набігів османів та татар, тому королю була вкрай потрібна дисциплінована й високопрофесійна військова сила. Разом із грамотою король надав козакам місто Терехтемирів із монастирем, який став першою офіційною козацькою столицею та шпиталем для поранених ветеранів, а також передав офіційні клейноди — гетьманську булаву, бунчук, військову печатку із зображенням козака з самопалом та мідні литаври.
Грамота 1576 року стала тим наріжним каменем, на якому згодом виросла козацька державність. Вона продемонструвала, що українське козацтво перестало бути просто противагою степовим нападникам, а перетворилося на суб'єкт міжнародного права, з яким була змушена рахуватися європейська монархія.
