У Києві зараз дуже легко переплутати державну економічну політику з жанром постапокаліпсису: темрява, мороз, табличка «закрито», і тиша — така, ніби хтось вимкнув не лише світло, а й сам сенс управління. Ресторанний ринок уже озвучує прогноз: за негативним сценарієм до 20% закладів можуть не дотягнути, а навесні “ринок може бути дуже сумним”, бо економіка в стагнації, ціни ростуть, бізнеси працюють не на повну силу. І тут важливо зафіксувати головне: так, російські удари по енергетиці — тригер. Але тригер — це не виправдання бездіяльності. Це сигнал, що у держави має бути антикризовий план. А не пресрелізи, які добре читаються в теплій студії й погано працюють на холодній кухні без електрики.
Влада відповіла пакетом, який виглядає “ніби щось”: одноразова допомога ФОПам 2–3 груп у “соціально важливих сферах” (кафе, пекарні, аптеки, майстерні тощо) від 7 500 до 15 000 грн залежно від кількості працівників; витрати — генератори/ремонт енергообладнання, пальне для генераторів, оплата електроенергії; подача через “Дію”. Паралельно озвучено ідею кредитів під 0% на енергообладнання в межах 5-7-9 до 10 млн грн. Це краще, ніж нічого. Але рівно настільки, наскільки стакан води краще, ніж нічого, коли горить будинок. Одноразові 7 500–15 000 грн — це не “енергонезалежність”, це в кращому разі кілька днів пального, один ремонт або частина невеликого інвертора. Це не перекриває головний шок: падіння відвідуваності, списання продуктів, простій персоналу, оренду, логістику, зростання собівартості. А головне — не змінює структуру витрат, яка зараз вбиває малий бізнес швидше, ніж будь-яка промова про “стійкість”.
Тому що основна причина “закрито” — не в тому, що українці раптом розлюбили кав’ярні. Причина в тому, що ми живемо в режимі, де бізнес одночасно отримує: мінус попит, плюс витрати, плюс невизначеність, плюс адміністративний тиск. І в цій формулі пальне — не дрібниця, а кровообіг економіки. Станом на 22 січня середні ціни по країні — A-95 близько 59,56 грн/л, дизель 59,24 грн/л. Водночас з 1 січня 2026 відбувся черговий етап підвищення акцизів: +1,75 грн/л на бензин, +2,25 грн/л на дизель, +1,5 грн/л на автогаз. У січні 2026 лише ПДВ+акциз у ціні пального — це орієнтовно 44% для бензину, 42% для дизпального, 47% для LPG. Тобто держава одночасно каже бізнесу: “Купуй генератор, паливо, тримай роботу”, — і паралельно посилює податковий тиск саме на те, без чого генератор не крутиться, доставка не їде, майстер не доїжджає, кухня не працює. Це не антикризове управління. Це економічна версія “тримайся, але з гирями на ногах”.
І тут ми впираємось у ключову вимогу, яку влада вперто уникає: потрібен режим економічної надзвичайної ситуації для малого бізнесу, а не косметика. Якщо країна хоче, щоб кафе, майстерні, невеликі виробництва й сервіс не зникли, держава має тимчасово прибрати податковий прес з пального — принаймні акциз, а для генераторного/логістичного сегмента — зробити спеціальний режим, який реально здешевить роботу, а не створить ще одну форму звітності. Це має бути рішення з чітким строком (наприклад, 3–6 місяців) і зрозумілим “запобіжником”: стабілізація енергосистеми/ринку — повертаємося до звичайного режиму. Але поки триває енергетична лихоманка — оподатковувати пальне так, ніби в нас мирний ринок і прогнозована економіка, означає пришвидшувати хвилю закриттів і виштовхувати бізнес у тінь або в еміграцію.
Окремий цвях у довіру — енергетична тема. У соцмережах постійно вибухає історія про “експорт електроенергії під час відключень”. Офіційна позиція: ЦПД заявляє, що Україна не експортує електроенергію, а маніпуляції виникають через нерозуміння технічних перетоків у синхронізованій мережі ENTSO-E. Аналітика DiXi Group теж фіксує, що у грудні 2025 Україна не здійснювала експорт електроенергії, натомість імпорт зріс (зокрема до 639,5 тис. МВт·год за місяць). Але навіть якщо відкласти вбік інформаційні вкиди, залишається те, що не є “вкидом” — корупційні практики, які підривають будь-які пояснення влади, навіть коли вони правдиві.
Найкраща ілюстрація — історія, яку вже не спишеш на “ботів”: НАБУ і САП повідомили про викриття схеми розкрадання коштів за “зеленим” тарифом на користь підприємств на тимчасово окупованій території Запорізької області. Слідство описує механіку просто й моторошно: станції втратили зв’язок з ОЕС України, були пошкоджені, персонал евакуйований, але підприємства продовжували декларувати виробництво і отримувати оплату, хоча фактично електроенергія до енергосистеми не надходила; заявлена сума збитків — 141,3 млн грн, підозри оголошено 9 особам, серед яких — ексзаступник керівника ОП. А українські медіа також повідомляли, що фігурант проживає за кордоном. І от на цьому тлі будь-які розповіді “потерпіть, складно” звучать для підприємця як знущання: він платить за пальне з податковою вагою майже в половину ціни, списує продукти через відключення, сидить у мінусі — а десь паралельно крутиться “генерація-привид”, за яку хтось отримує реальні гроші. Це не просто корупція. Це прямий удар по енергетичній безпеці та по довірі — тому що країна в кризі не може собі дозволити платити за те, чого фізично немає.
Тепер про те, що точно не вирішує проблема закриттів. Не вирішує її разова виплата. Не вирішує її “порада купити генератор”. Не вирішує її підкручування податків і будь-які ігри з ПДВ/режимами для ФОП. Навпаки: залиште ФОП у спокої, заморозьте податкові експерименти, зупиніть практику “каральної економіки”, де контролюючий орган бачить у кав’ярні не робочі місця, а план по штрафах. Бізнес в темряві має витрачати час на пошук пального й графіки, а не на доведення власного права на існування.
Що має бути зроблено, якщо ми говоримо серйозно, а не “для телевізора”. По-перше, паливний антикризовий режим: тимчасове зняття акцизів (і суміжних податкових компонентів у частині, яку можна швидко й чесно реалізувати) на період економічної надзвичайної ситуації, щоб логістика, генератори й сервісні виїзди не ставали розкішшю. По-друге, реальний мораторій на більшість перевірок малого бізнесу в енергокризу, з фокусом на безпеку і грубі порушення, а не на “вибивання”. По-третє, прогнозованість енергопостачання як сервіс: стабільні графіки, єдиний канал оперативних змін, відповідальність за хаос, прозора щоденна публікація даних імпорту/перетоків/дефіциту людською мовою, щоб суспільство не гадало, “що там насправді”. По-четверте, не одноразові “на чай”, а масовий інструмент доступної енергомодернізації: лізинг/кредитування інверторів, акумуляторів, малих когенераційних рішень і теплових модулів із компенсацією ставки — простий, швидкий, без бюрократичних пасток. І по-п’яте, міський рівень: програми орендних канікул/відстрочок для комунальних приміщень, спрощення дозволів на тимчасові рішення, підтримка локальних ланцюгів (пекарня — магазин — доставка), бо малий бізнес — це критична інфраструктура повсякденності.
Бо якщо цього не зробити, буде не просто “закриття ресторанів”. Буде вимирання економічних кварталів: спершу гасне світло — потім гасне каса — потім гасне зарплата — потім гасне сенс залишатися. І тоді жодні 7 500 грн не допоможуть, бо вони не лікують причину. Вони лише дозволяють владі зробити вигляд, що вона “поруч”. А поруч — це коли ти прибираєш із плечей підприємця зайву вагу і реально даєш йому шанс пережити зиму, а не пропонуєш героїчно замерзнути з правильно заповненою заявкою в “Дії”.
