Коли держава опиняється перед вибором — Конституція чи корупція — нормальна влада діє за правом. Але не українська. Вона діє за страхом.
Конституція — це обмеження. А корупція — це свобода. Для них. І саме тому Конституція — на паузі. А корупція — на прямій трансляції. З трибуналу зробили PR-майданчик, з антикорупційного органу — підрозділ генпрокурора, з закону — інструкцію для друзів.
У 2025 році Рада проголосувала за закон, який знищує незалежність НАБУ і САП. Зеленський підписав його за кілька годин. Без вагань. Без сумнівів. Без нарад з громадськістю. Як керівник корпорації, а не гарант Конституції.
І все це — на тлі обшуків у Міндіча, Шурми, скандалів із записами, молодіжних протестів і загрози утрати допомоги ЄС.
У нас був вибір. Але його зробили не ми. За нас вирішили, що народ не має знати правду. І що Конституція — не догма, а декорація.
Плебс не фінансує — плебс не вирішує
Чому вони це можуть? Бо народ мовчить. Але головне — бо народ не платить. Не фінансує виборчі кампанії. Не утримує своїх кандидатів. Не вкладається — а значить, не має контролю.
У США, Франції, Німеччині — якщо кандидат справді народний, він фінансується громадянами. У нас — лише олігархами. Звідси й питання: «Хто тобі платить, що ти лізеш у владу?» — бо платити сам виборець не хоче.
У нас не суспільство вибирає кандидата. У нас народ вгадує, кого вже обрали ті, хто платив.
І потім той самий виборець щиро дивується, чому депутат голосує за те, що шкодить. Бо депутат не йому зобов’язаний. А тим, хто його оплатив.
Це — фундаментальна відмінність між республікою і телевізійною монархією.
Хто зніме з паузи Конституцію?
Ми хочемо, щоб хтось «змінив все». Але не готові заплатити за це. Ні грошима, ні часом, ні навіть публічною підтримкою. Ми вимагаємо жертовного героя — але голосуємо за красивого холуя.
Вихід лише один: створення нової політичної культури, де не кеш Коломойського, не грант Сороса, не реклама Ахметова формують кандидата — а донати громадян. Не хейти в коментарях — а підписка і підтримка. Не мовчазна симпатія — а пряме фінансування і публічна відповідальність.
Конституція оживе тоді, коли кожен з нас буде готовий її захищати не лише в дискусіях, а в бюджеті.
Висновок: з каси — або з совісті?
Нинішня влада зневажає Конституцію, бо ніколи не приймала її як свою. Вона — з каси, не з совісті. З кварталу, не з парламенту. З рейтингу, не з республіки.
І саме тому на питання «Конституція чи корупція?» вони давно дали відповідь. Але ще є шанс, що відповідь дамо й ми. Не з вулиці — а з участі. Не з емоції — а з організації. Не з лайків — а з фінансування.
Тому наступне питання — не до них. А до нас:
Хто з нас готовий не тільки вимагати змін, а й платити за республіку? Або інакше — платитимемо за олігархічне телешоу. Ще п’ять років. І ще. І ще.
Щоправда, один президент використав війну аби побути на Банковій довше відміряного Конституцією...
