У міру того, як Україна завдає дедалі глибших ударів по території росії, а путін стає дедалі відчайдушнішим, американські та європейські оборонні аналітики дедалі більше непокояться через можливість того, що путін нападе на Європу.
Таємна поїздка директора ЦРУ Джона Реткліффа до москви посилила припущення, що невдовзі може щось статися.
Такий напад необов’язково буде прямим нападом на країни Балтії чи Балкан.
Коли російський спецназ уперше вторгся до Криму, його бійці були у зеленій формі без розпізнавальних знаків, щоб посіяти плутанину й зберегти можливість правдоподібного заперечення. Те саме може статися з однією з балтійських держав, наприклад, Естонією. Кібератаки на критичну інфраструктуру або окремі удари дронами, ракетами чи авіацією також могли б стати випробуванням рішучості НАТО.
Чи застосує НАТО статтю 5?
Навіть якщо президент Дональд Трамп або віцепрезидент Джей Ді Венс виявлять стриманість під час першої атаки, сподіваючись, що путіна вдасться переконати відступити від межі ширшої війни, їхня дипломатія зазнає невдачі. Зрештою, Трамп може укладати угоди, але він не здатен скасувати готовність України захищати свою незалежність і свободу. Так само спроба росії перевірити на міцність червону лінію статті 5 НАТО навряд чи обмежиться одноразовим інцидентом. Якщо НАТО спочатку відступить, росія просуватиметься далі, доки Альянс не буде змушений відповісти.
Отже, напад росії на НАТО означав би значно масштабнішу війну. Україна завдала російській армії величезних втрат. Серед європейських членів НАТО Польща має сухопутні сили, співмірні з українськими, і нині вони є найсильнішими на континенті. У кремлі знають, що у звичайній сухопутній війні перемогти не зможуть.
Найімовірніше, це означатиме повторення тактики, застосованої проти України: удари балістичними ракетами по військових базах НАТО, оборонних заводах, аеропортах і логістичних центрах Amazon, а також атаки дронами та керованими авіабомбами ближче до російського кордону. Країни НАТО відповідатимуть тим самим, намагаючись не допустити подальшої ескалації.
Якою могла б бути ядерна війна між росією і НАТО?
Зрештою, однак, будь-яка зі сторін може вдатися – і, ймовірно, вдасться – до тактичної ядерної зброї, щоб не допустити обвалу власної лінії фронту. Щойно цю червону лінію буде стерто, запобігти значно ширшому застосуванню тактичної ядерної зброї буде неможливо.
Небезпека подальшої ескалації реальна. Водночас загроза необмеженої ядерної війни, ймовірно, невисока. Американські зобов’язання перед НАТО мають силу лише настільки, наскільки будь-яка адміністрація Білого дому готова їх виконувати. путін, імовірно, матиме рацію, вважаючи, що Трамп не завдасть ядерного удару по росії, особливо якщо росія здійснить лише обмежену атаку на Європу.
Справжній стан російського ядерного арсеналу та засобів його доставки невідомий не лише США, а й, імовірно, самому путіну, з огляду на схильність його підлеглих говорити йому те, що він хоче почути, та приховувати власну корупцію. Якщо росія застосує ракету, здатну знищити місто, вона не битиме по Великій Британії чи Франції, побоюючись удару у відповідь з їхніх ядерних арсеналів. Натомість росія, ймовірно, атакує Польщу, розраховуючи, що НАТО, запозичуючи вислів покійного міністра оборони США Дональда Рамсфелда, поставиться до удару по "Новій Європі" менш серйозно, ніж до нападу на "Стару Європу".
Варшава – очевидна ціль. Ряшів, де розташований найближчий до України аеропорт, яким користується більшість іноземців дорогою до України, через менший розмір міста може бути ще привабливішою ціллю для обмеженого ядерного удару. Якщо НАТО відповість, менше місто на кшталт Пскова неподалік штабу 2-ї окремої гвардійської бригади спецназу могло б стати відповідною, пропорційною ціллю.
Утім, росія зрештою не виграє таку війну. путін постійно переоцінює власні сили й недооцінює супротивників. Посланець Трампа Стів Віткофф щойно здійснив свій перший візит до Києва й, імовірно, побачив той бойовий дух, який відрізняє Україну від росії. Такий самий дух панує на східному фланзі НАТО.
Тоді як росіяни знають, що вони не мають рації, противники росії вірять, що на їхньому боці мораль, історія і навіть Бог.
Що має статися з росією після завершення війни з НАТО?
Питання, яке НАТО досі не розглядало, полягає в тому, що станеться після поразки росії, особливо якщо вона настане після першого бойового застосування ядерної зброї від часів Другої світової війни.
Дипломати та історики наводитимуть різні аналогії. Одні стверджуватимуть, що каральні санкції та поступки, яких вимагали від Німеччини, підштовхнули її до нацизму й безпосередньо призвели до Другої світової війни. Ті ж, хто схильний у всьому звинувачувати Америку, скажуть, що підтримка Вашингтоном розширення НАТО спровокувала москву на війну.
Однак обидва аргументи ігнорують те, що німці й росіяни мали свободу власного вибору. Люди самі обирають ідеології на кшталт нацизму чи крайніх форм російського націоналізму. Це не завжди реакція на відчуття себе жертвою; часто це результат багаторічної індоктринації, постійного підживлення цих ідей або популізму, що обіцяє чарівну формулу величі.
Не спрацює й умиротворення у світі, де сприйняття важить більше за реальність. Хай би яким щедрим був Захід до росії, популістський лідер знову роздмухуватиме почуття образи, щоб іще раз загрожувати Європі.
Чи може путін залишитися при владі?
Американські та європейські посадовці невдовзі мають визначити свою кінцеву мету на період після того, як гармати й ракети замовкнуть. Війна, ймовірно, закінчиться лише смертю або усуненням путіна. Але якщо він залишиться, їм доведеться запитати: чи можливий тривалий мир, якщо путін залишається при владі?
Дипломати, втім, можуть заперечити, що вимога усунути або стратити путіна перекриє будь-яку можливість припинення вогню, адже переконає його, що він мусить битися до смерті. Однак, можливо, краще сформулювати проблему інакше: мета – припинення вогню чи тривалий мир?
Чи можлива демократія в росії?
Неминуче постане й інша дискусія, подібна до суперечок навколо Іраку за президентства Джорджа Буша-молодшого: чи є диктатура природним станом для росії, чи можлива нова політична система? Чи здатна демократія створити нову росію? У російському контексті питання зводиться до того, чи демократія не прижилася через помилки президента Бориса Єльцина, чи проблема була системнішою.
росія дала світові чимало демократів. Проблема в тому, що путін систематично їх убивав. Інші, як-от Володимир Кара-Мурза, пережили замахи, але тепер живуть у вигнанні. Трамп захоплюється нібито силою диктатур, але не бачить їхньої фундаментальної слабкості: диктатори виживають, руйнуючи систему, яка могла б забезпечити появу компетентних наступників. Президент Іраку Саддам Хусейн своєю політикою створив вакуум і тим самим гарантував хаос після свого усунення. Туреччина і росія так само постраждають після того, як Реджеп Таїп Ердоган і путін підуть із влади або помруть.
Чи настав час розділити росію?
Може знадобитися радикальніший підхід: демонтаж самої росії. Фінляндія, Польща, Україна та Японія могли б повернути території, які росія свого часу в них відібрала.
Міжнародна спільнота могла б піти ще далі й остаточно розділити росію, так само як Паризька мирна конференція поклала край Австро-Угорській імперії. Якщо росія як єдине ціле сильніша за суму своїх частин, міжнародна спільнота могла б перетворити її на кілька менших держав.
Водночас міжнародній спільноті довелося б надати цим новим країнам договірні гарантії, щоб вони не стали жертвами агресії з боку Китаю чи інших держав, які могли б спробувати скористатися, наприклад, багатою на ресурси Сибіром.
Поділ росії на чотири чи п’ять держав не був би ані безпрецедентним в історії, ані унікальним. Існує понад 20 арабських держав. Сомалійці розселені у п’яти країнах – Джибуті, Ефіопії, Сомаліленді, Сомалі та Кенії. Є дві Румунії – одна з них називається Молдовою, і дві Албанії – одна з них називається Косовом.
Урок XX, а тепер уже й XXI століття полягає в тому, що миру не буде, доки росія залишається єдиною. Найкращий шлях уперед, якщо росія розширить свою війну, – раз і назавжди покласти край самій ідеї єдиної росії.
